Видение Джихада

[zulikhan]

Открыла для себя талантливого украинского поэта по имени Павло Вольвач. Перевела уже одно стихотворение - трудное, тяжеловесное, с рвущимся ритмом. Достаточно сложно было такое переводить.

ВИДЕНИЕ ДЖИХАДА

Он блеснет глазами, заросший густо,
И осунувшаяся империя смотрит за ним "в оба",
И завравшийся мир, думая: "Дикость, безумство..." -
А между тем - это и есть свобода.

Смерти - своя и чужая - идут за него замуж -
Да. Но рая и ада на плечи взяв уж,
Волчье его благородство лучше и чище,
Чем беспросветная кроличья хищность

Тех, что в пространстве и времени (а не в путах)
Изнемогают, мягкие вплоть до гнили,
Растворяясь в снах, должностях, населенных пунктах -
Чуть крупней, чем их села были.

Тучки весну из плена выведут неуклонно,
И над землей, разъеденною нарывом
Злобы и подлости, снова пролиться в лоно
Карей степи пророчествам и призывам.

А взойдут ли?
Тишь - хуже тьмы кромешной.
Тополя по безветрию вдаль не скачут, как всадники, сами.
И что все правы, а ты сумасшедший -
Почти уже верится.
Но блеснет глазами...

Павло Вольвач
Перевод с укр. Зулихан Магомадовой


ВИДІННЯ ДЖИХАДУ

Він очима блиска, зарослий густо
і змарніла імперія за ним дивиться "в оба",
і забреханий світ, думаючи: "Дикунство...",
а між тим - це і є свобода.

Власна смерть і чужа за нього виходять заміж -
так. Та раю й пекла взявши на крижі,
краще вовча шляхетність, аніж
безпросвітна кроляча хижість

тих, що в часі й просторі (в 'ких там путах)
знемагають, м'які, мов зела,
розчиняючись в снах, посадах, піхвах,
в населених пунктах,
більших ледь, ніж були їхні села.

Весни хмарки ще виведуть із полону,
понад світи, пороз'їдені оцтом
злоби й підступу. І знов запліднювать лоно
степу карого чиїмсь маренням і пророцтвам.

Чи ж зросте щось?
...Тиша. Й тополі
по безвітрю вдаль не скачуть наохляп.
І що всі праві, а ти збожеволів -
майже віриться.
Але блиска погляд...

Павло Вольвач